Богдан Мишко «До 200-річчя Великого Кобзаря»
До 200-річчя Великого КобзаряБогдан Мишко
Беручи участь у подіях на Майдані, я постійно згадував слова Т.Шевченка із різних його творів, які, на мій погляд, передбачали багато що з того, що зараз відбувається. Давно хотів написати статтю на цю тему, і ось час настав.
“Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа”, — так про Т.Г.Шевченка сказав інший великий український поет Іван Франко. Справді, Тарас Шевченко за визнанням усього світу — один із найбільш народних поетів всіх часів, людина, якою ми пишаємося ось уже кілька століть. Будучи сином кріпака-раба, Тарас став не тільки великим художником і поетом, але й справжнім Пророком України, який об’єднав усіх українців, змусив їх згадати, що вони — козацького роду і мають бути вільним народом на своїй землі.
У Тарасові Шевченкові прокинулась генетична пам’ять його предків — козаків і гайдамаків. Із розповідей діда, що був у гайдамаках, із народних пісень, Тарас зрозумів, що українці — це вільнолюбний народ, який в минулому був козаками й гайдамаками, мав вільні вибори гетьманів і старшини і не був у кріпацтві та неволі. Усе своє коротке життя Тарас Шевченко присвятив боротьбі за відродження вільного козацького духу.
Тарас розумів, що його мрія про вільну Україну не здійсниться за його життя, тому важко карався, переживав, що й спричинило його передчасне старіння та смерть. Проте за свої 47 років він зробив так багато, що до кінця усвідомити це ми не можемо й нині. Збірку своїх творів він назвав “Кобзар” на честь кобзарів — козаків, що, втративши зір, продовжували служити своєму народу з кобзою в руках, закликаючи українців не забувати козацьку честь та славу, піднімаючи їхній бойовий та національний дух. Шевченко сам став таким титанічним Кобзарем, що пробуджував вільнолюбний дух козацької нації, не давав їй заснути у рабстві і невігластві.
У ці два дні ми відзначаємо день народження (9 березня) та згадуємо день смерті (10 березня) нашого Кобзаря. 9 березня — одне з найбільших національних свят українського народу, а цього року — це ще й символічна кругла дата. Я хотів би звернути увагу читачів на деякі історичні твори Тараса Шевченка і провести історичні паралелі із сучасними подіями в Україні. Вважаю, що визначення Шевченка як Пророка українського народу, — не просто слова.
Тарас звертався до владоможців із закликом схаменутися і пророкував, що народ скине владу, яка його пригнічує і вершитиме народний суд — те, початок чого ми спорстерігаємо у наші дні:
Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
(“І мертвим, і живим…”)
Т.Шевченко мріяв, коли в Україну прийде справедливий закон і народовладдя. Одним із символів встановлення законності і демократії для нього був герой американської революції і один із творців США Джордж Вашінгтон:
Коли
Ми діждемося Вашінгтона
З новим і праведним законом?
А діждемось таки колись!
(“Юродивий”).
І день іде, і ніч іде.
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
(“І день іде…”).
Багато рядків Шевченко написав про невситимий потяг до загарбань імперіалізму взагалі і про російський імперіалізм зокрема, що дуже актуально саме в наші дні:
У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає —
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину…
(“Сон”)
Про те, як Російська імперія нахабно розтоптала усі договори з Україною і перетворила козацьку націю на кріпаків, Шевченко, зокрема, пише у творі “Стоїть в селі Суботові”. У Суботові у церкві було поховано гетьмана Зіновія-Богдана Хмельницького, який уклав договір з російським царем Олексієм. За цим договором в обмін на формальне визнання підлеглості Москві московити мали надати військову допомогу для визволення усієї України. Сьогодні уже встановлено, що ця “допомога” була не безкоштовною: гетьман заплатив царю 1 млн. талярів (величезна на ті часи сума). Згодом, скориставшись із ослаблення України, москалі наплювали на усі договори і поступово перетворили Україну на звичайну провінцію Росії і важко її грабували сотні років. Багаті українські землі були роздані фавиритам (“байстрюкам” — як пише Шевченко) цариці Катерини Другої, а колишні вільні селяни і козаки обернені на рабів-кріпаків. При цьому російські історики доводили, що Росія лише повертала собі свої колишні землі. І Шевченко дуже яскраво і влучно зумів описати всі ці тривалі історичні процеси в одному короткому творі! У наш час на ці слова Шевченка український рок-гурт “Кому вниз” записав чудову однойменну пісню — усім дуже рекомендую слухати! Церква, де було поховано Богдана Хмельницького, у творі стала образом домовини (гробу) волі України:
Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям,
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам… Може, й справді!
Нехай так і буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти.
Як бачимо, Шевченко свято вірив у те, що Україна все ж стане вільною. Вірю, що це пророцтво Шевченка збувається на наших очах, особливо, коли бачиш, як “невольничі діти” зараз моляться на волі на Майдані!
Шевченко важко передчував, що Україна стане вільною, коли її буде окрадено і сплюндровано і ті, що обкрадали її, говоритимуть, що вона ще й винна їм (як зараз говорить Росія, вивізши ядерну зброю, викачавши у нас весь газ, забравши усі вклади колишнього банку СРСР) — усе це ми спостерігаємо в наші дні:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
(“Мені однаково..”).
Тарас Шевченко вірив, і, я впевнений, як справжній пророк, знав, що Україна підніметься і стане вільною, і закликав боротися за волю і правду. Про це свідчать його численні твори, один з яких читав перед загибеллю Сергій Нігоян — перший із Небесної Сотні:
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
…
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
(“Кавказ”).
Коли читаєш про лицарів великих, одразу згадуєш Небесну Сотню. Чи не було це великим пророцтвом нашого Кобзаря, тим більше, що саме ці рядки зачитав (вірю — не випадково!) наш герой С.Нігоян — виходець із кавказького народу?! А коли читаю “не вмирає душа наша” — відразу згадую козацький похорон нашого обухівського героя-майданівця Володимира Чаплінського і ті слова, які звучали на церемонії прощання: “Герої не вмирають!”.
Т.Шевченко не тільки закликав до боротьби за волю, але й до об’єднання, національного єднання — зараз цей заклик актуальний, як ніколи, — перед лицем зовнішньої загрози:
Обнімітесь, брати мої, молю вас, благаю!
…
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата!
Тарас вірив, що колись настане час, коли люди дізнаються правдиву історію та повернуть собі свою національну гідність і свідомість (вірю, що цей час настав) і створять нові пісні про боротьбу за волю (і це ми спостерігаємо зараз):
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине, —
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
(“До Основ‘яненка”)
А ще мені дуже наш час нагадує те, що відбувалося в Україні в часи Козаччини та Коліївщини (повстання гайдамаків). Йде небачена активність та самоорганізація населення, часто спостерігається пряма демократія — народовладдя. Без думки і згоди народу нічого не відбувається. Люди самі, без закликів і підготовки, самоорганізуються — збираються на віче, влаштовують пікети, блокпости, чергування, формують сотні Самооборони, — як колись козаки й гайдамаки формували сотні і полки і брали владу у свої руки.
Ми живемо у великий час, коли в українському народові прокинувся незламний, вільнолюбний дух козацтва, коли буквально втілюються в життя і рядки нашого національного гімну — “душу й тіло ми положим за нашу свободу” і виконується “Заповіт” Шевченка — “кайдани порвіте”. І поезія Кобзаря о актуальна і пророча, як ніколи. І це вселяє в нас віру в те, що Україні все ж процвітатиме, буде такою державою, в якій:
І буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.