Авторська сторінка.
Любов Петрівна Майко, вихователь ДНЗ «Зірочка»
ОСІНЬ.
Літо красне промайнуло
Прохолодою війнуло.
Осінь в гості поспішає
В дитсадок дітей скликає.
Вже і листя пожовтіло
Й горобинонька дозріла,
І калиноньку в намисто
Вбрала осінь золота.
Ходить осінь по землі,
Роздає всій дітворі:
Персик, яблука, сливки,
Й сонцем вкритії грушки.
І з городу у корзинці
Принесла вона гостинці:
Буряки, гірки, морквинку,
А і ще жовтеньку диньку.
Ходить осінь по землі,
Несе радість дітворі.
Золотаві коси має,
Навкруги все прикрашає!
ПРОЩАВАЙ САДОК ДИТЯЧИЙ
Вітаєм вас малята з закінченням садка
І хочем побажати вам щастя і добра!
Хай сонце променисте вас зігріва теплом
І шлях життєвий стелиться барвистим рушником!
Ростіть здорові й дужі на радість всій рідні,
Малят не ображайте, а старших — поважайте!
В добру путь вас проводжаєм і лиш світлих днів бажаєм.
До побачення вам діти, хай щастить вам всім у світі!
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ ОБУХІВ!
Я люблю тебе Обухів, рідна сторона.
Тут живе моя родина і зростала я.
Тут пройшло моє дитинство й юності рокм,
Народились мої діти і пішли в світи.
У Малишковому краї, в рідній стороні,
Цей Обухів найрідніший і тобі й мені.
Стугна, Кобринка,Козинка і широкий Дніпр.
Ріки, ліс, поля, долина і також гора Тидина.
Лан широкий, ліс високий, поле, річка й гай,
Я люблю тебе Обухів, ти мій рідний край!
Зима
Зимонько – снігуронько ти прийди до нас
Вкрий сніжком білесеньким всі доріжки враз!
Ми повибігаємо, в сніжечки пограємо,
На санчата сядемо, з гірки покатаємось.
Дід Мороз вже сердиться, нас щипа за щічки.
Заморозив вже давно всі річки й потічки.
Не лякає нас мороз, теплі шапки й шубки
Одягнули залюбки й не сидим у грубки.
Веселяться малюки, всі зимі радіють,
А розваги у сніжки всіх маляток гріють.
Морозенко – морозець заморозив вікна
Бо до нас уже прийшла зима білосніжна!
Зима
Все засипало сніжком, ми побігли моріжком,
В шубки теплі одягнулись, в чобітки звичайно взулись,
Шапки теплі одягли і на вулицю пішли.
Бабу снігову ліпили, хоровод кругом водили,
Ну а потім залюбки в сніжки грались малюки.
На санчатах ми катались і з гори на лижах мчались.
Ковзани на ноги вділи й на льоду катались сміло.
Все засипали сніги та прийшли вже холоди
І ніде трави нема бо прийшла до нас зима.
Мамам
Дорогі наші матусі, добрі , лагідні бабусі,
З святом вас усіх вітаєм, всіх земних вам благ бажаєм.
Щоб роками не старіли і душею не черствіли.
Ще хоч літ до ста прожили, ні про що ви не тужили.
І в сім’ї і на роботі, щоб ладналося усе,
Хай сили і здоров’я на все Господь дає.
Вихователям
Нехай в душі у вашій квітне яскравий первоцвіт,
Тепла і ласки вистачає на цілий білий світ.
В дитинство всіх вас повертає знов і знов,
І хай в житті не полишає надія, віра і любов!
З Днем дошкілля всіх вітаю і лиш світлих днів бажаю,
Щастя, радості багато хочу щиро побажати.
Нехай сонечко яскраве посміхнеться в день святковий
І промінчиком торкнеться наче зайчик волошковий.
Негаразди дощик змиє і вдуші все зашаріє,
Та веселка кольорова заяскриться на весь світ.
Щоб серденько не боліло і душею не черствіли,
Я бажаю, мої милі, щоб ви всі були щасливі!
Вихователям
За добрі серця і чисту душу
Сьогодні вам всім я подякувать мушу,
Спасибі вам любі за ваше терпіння,
За те що зростили нове покоління.
За те що навчили, що сил не жаліли,
Що душу вложили, любов’ю зігріли.
Так дайже ж вам Боже сто років усім,
від щирого серця низький вам уклін!
Тетяна Кириченко
ЛІТО
Красне літечко прийшло, поле тихо перейшло
І розквітнув мак в долині та волошки в полі синім.
По садочку погуляло, вишеньки розмалювало.
Бджілок променем збудило і теплом своїм зігріло.
Зазирнуло і на грядку, вилило водиці кадку.
Там тихенько під листочком підростали огірочки.
У лісочку, на пеньочку, відпочило в холодочку,
Напилось води з кринички та й пішло гулять до річки.
Верби коси опустили, качечки там хлюпотіли,
Воду в річці підігріло, щоб купалися ми сміло!
Обійшло і ліс, і річку, поле, сад, город, смерічку…
Красне літечко прийшло, тож навкруг все розцвіло!
ЯК ЖИВЕТЬСЯ У САДОЧКУ
Із самого раночку та скрипнула хвірточка,
Малюків ріднесеньких зустрічає «Зірочка»!
Вбралася у квіточки та умилась дощиком,
Діток пригощає кашкою і борщиком.
Дітлахи співають, вчать вірші, танцюють
І зовсім за мамами не плачуть, не сумують.
Справ у них багато: гратись, вчитись, спати
І на радість своїм рідним Чемними зростати!
ДЛЯ МАМИ
Мамочко рідная, лелечко мила,
Ти свої рученьки так натомила,
Сядь, моя квітонька, тут під калиною,
Хочу я знову стати дитиною…
Я пригорнуся до серця рідненького,
Витру дівочу сльозу
Хай твої горесті в час світанковий
Випадуть в буйну росу!
Сонце гарячее висушить роси,
Здійме над полем туман.
Вітер нестримний шалено розвіє
Всіх негараздів дурман!
Будуть ще линуть пісні солов’їнії
В нашім вишневім саду!
До тебе, милая, стежками рідними
Щастя за руку веду!
ПРО САДОЧОК
Плаче мама під віконцем,
В шибку заглядає,
Куди іти і що робити –
Вона ще не знає!
Відвела своюдитину
Перший раз в садочок,
Передала в добрі руки –
В групу у «Віночок».
«Чом сумуєш ти, рідненька
Тут так гарно нам
Ми їмо, вчимось, танцюєм
І чекаєм мам!»
– «Сумно доню моя мила
Швидко ти ростеш,
Вже садочок, потім в школу
Скоро ти підеш,
Інститут, сім’я, робота…
– «Годі сумувати!
Не забудь мене о п’ятій вечора забрати!»
НАТАЛЛЯ ПРИГУНОВА
Материнська колискова
У час розлуки, неприємності і болю,
Душа моя вертається туди,
Де пісня материнська колискова
Лунає над степами, як тоді
Коли вечірня сходила зоря
І ніч просилася зайти до хати,
В якій вже спала доленька моя,
І тихо пісню все співала мати.
Під нею засинали ясні зорі,
Сади дрімали й спочивав весь степ.
Лунала в небі пісня колискова,
Злітаючи на крилах вітру вверх…
Я повернусь у ті краї і на дороги,
Де мати походила у журбі.
І поцілую слід її, й полинуть спогади
Про ніжність материнської душі.
ДО СИНА
Пішли і син і батько у вогненні далі,
І розвела дороги їх війна,
І снились матері їх очі карі,
А в хаті зачаїлася біда…
На чоловіка похоронку схоронила,
До неба руки простягла у темній млі:
Молила Господа, благала і просила
Залишить жити сина на землі.
Та знов в оселю – чорна новина:
«Пропав без вісті» — наче смерть сама.
Не лист, не похоронка – таїна.
Це й сина в неї мабуть вже нема…
Коли на смерть готовила придане
І не молилась більше у куток,
Листа з Молдавії на сподівання дано:
В могилі братській спочива її синок.
Те придане у скриню заховала:
«Ти, смерть, — сказала, — почекай!»
І полетіла сива, як стояла,
В Молдавію, у задунайський край.
Поштиво все село її стрічало,
Хоч тридцять літ по тім уже пройшло.
Знайшовся син – могила в полі встала…
І щемом серце мамі залило.
Упала на колишнє поле битви
І тихо говорила до землі.
Він там лежав, він чув її молитви,
Що йшли від материнської душі.
Землі з могили узяла в хустину
І спеленала вузлик, як дитя.
Понесла землю ту додому, в Україну,
Де починалось синове життя.
Стоїть і досі та земля в горнятку,
І свічечка горить, і котиться сльоза.
Лишилась юність синова на згадку…
Хай буде проклята ВІЙНА!
КИКОТЬ ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА
ВЕСНА
Весна – це та пора,
Коли усе зелене ожива
І буйним цвітом зацвіта.
Коли душа радіє
І на сердечку тепло так стає,
Веселка в небі виграє,
Немовби крила виростають,
Чарівнії пісні лунають!
ВЕСНА
Що за диво відбувається?
В небі сонце посміхається,
Розпускаються бруньки
Та з’являються листки.
Зеленіє вже травичка,
Дзюркотить в струмках водичка,
Квіточки вже розквітають
І метелики літають.
Пташечки співають дзвінко,
Загули джмелі ібджілки.
Все довкола ожива…
Це ж до нас прийшла весна!
КОТИК
Котик такий милий сидить і муркоче,
Ніби щось сказати хоче:
Може, щоб дали сметанки
Чи погралися із ним?
Чи погладили по спинці?
Чи дали йому гостинці?
Такий пухнастий і поважний
На сонечку дрімає,
А коли мишка пробіжить
То він її спіймає!