Авторська сторінка.

 Любов Петрівна Майко, вихователь ДНЗ «Зірочка»

ОСІНЬ.
Літо красне промайнуло
Прохолодою війнуло.
Осінь в гості поспішає
В дитсадок дітей скликає.
Вже і листя пожовтіло
Й горобинонька дозріла,
І калиноньку в намисто
Вбрала осінь золота.
Ходить осінь по землі,
Роздає всій дітворі:
Персик, яблука, сливки,
Й сонцем вкритії грушки.
І з городу у корзинці
Принесла вона гостинці:
Буряки, гірки, морквинку,
А і ще жовтеньку диньку.
Ходить осінь по землі,
Несе радість дітворі.
Золотаві коси має,
Навкруги все прикрашає!

 

ПРОЩАВАЙ САДОК ДИТЯЧИЙ
Вітаєм вас малята з закінченням садка
І хочем побажати вам щастя і добра!
Хай сонце променисте вас зігріва теплом
І шлях життєвий стелиться барвистим рушником!
Ростіть здорові й дужі на радість всій рідні,
Малят не ображайте, а старших — поважайте!
В добру путь вас проводжаєм і лиш світлих днів бажаєм.
До побачення вам діти, хай щастить вам всім у світі!

Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ ОБУХІВ!
Я люблю тебе Обухів, рідна сторона.
Тут живе моя родина і зростала я.
Тут пройшло моє дитинство й юності рокм,
Народились мої діти і пішли в світи.
У Малишковому краї, в рідній стороні,
Цей Обухів найрідніший і тобі й мені.
Стугна, Кобринка,Козинка і широкий Дніпр.
Ріки, ліс, поля, долина і також гора Тидина.
Лан широкий, ліс високий, поле, річка й гай,
Я люблю тебе Обухів, ти мій рідний край!

Зима
Зимонько – снігуронько ти прийди до нас
Вкрий сніжком білесеньким всі доріжки враз!
Ми повибігаємо, в сніжечки пограємо,
На санчата сядемо, з гірки покатаємось.
Дід Мороз вже сердиться, нас щипа за щічки.
Заморозив вже давно всі річки й потічки.
Не лякає нас мороз, теплі шапки й шубки
Одягнули залюбки й не сидим у грубки.
Веселяться малюки, всі зимі радіють,
А розваги у сніжки всіх маляток гріють.
Морозенко – морозець заморозив вікна
Бо до нас уже прийшла зима білосніжна!

 

Зима
Все засипало сніжком, ми побігли моріжком,
В шубки теплі одягнулись, в чобітки звичайно взулись,
Шапки теплі одягли і на вулицю пішли.
Бабу снігову ліпили, хоровод кругом водили,
Ну а потім залюбки в сніжки грались малюки.
На санчатах ми катались і з гори на лижах мчались.
Ковзани на ноги вділи й на льоду катались сміло.
Все засипали сніги та прийшли вже холоди
І ніде трави нема бо прийшла до нас зима.

Мамам
Дорогі наші матусі, добрі , лагідні бабусі,
З святом вас усіх вітаєм, всіх земних вам благ бажаєм.
Щоб роками не старіли і душею не черствіли.
Ще хоч літ до ста прожили, ні про що ви не тужили.
І в сім’ї і на роботі, щоб ладналося усе,
Хай сили і здоров’я на все Господь дає.

Вихователям
Нехай в душі у вашій квітне яскравий первоцвіт,
Тепла і ласки вистачає на цілий білий світ.
В дитинство всіх вас повертає знов і знов,
І хай в житті не полишає надія, віра і любов!

З Днем дошкілля всіх вітаю і лиш світлих днів бажаю,
Щастя, радості багато хочу щиро побажати.
Нехай сонечко яскраве посміхнеться в день святковий
І промінчиком торкнеться наче зайчик волошковий.
Негаразди дощик змиє і вдуші все зашаріє,
Та веселка кольорова заяскриться на весь світ.
Щоб серденько не боліло і душею не черствіли,
Я бажаю, мої милі, щоб ви всі були щасливі!

Вихователям
За добрі серця і чисту душу
Сьогодні вам всім я подякувать мушу,
Спасибі вам любі за ваше терпіння,
За те що зростили нове покоління.
За те що навчили, що сил не жаліли,
Що душу вложили, любов’ю зігріли.
Так дайже ж вам Боже сто років усім,
від щирого серця низький вам уклін!

 

 Тетяна Кириченко 

ЛІТО

Красне літечко прийшло, поле тихо перейшло

І розквітнув мак в долині та волошки в полі синім.

По садочку погуляло, вишеньки розмалювало.

Бджілок променем збудило і теплом своїм зігріло.

Зазирнуло і на грядку, вилило водиці кадку.

Там тихенько під листочком підростали огірочки.

У лісочку, на пеньочку, відпочило в холодочку,

Напилось води з кринички та й пішло гулять до річки.

Верби коси опустили, качечки там хлюпотіли,

Воду в річці підігріло, щоб купалися ми сміло!

Обійшло і ліс, і річку, поле, сад, город, смерічку…

Красне літечко прийшло, тож навкруг все розцвіло!

 

ЯК ЖИВЕТЬСЯ У САДОЧКУ

Із самого раночку та скрипнула хвірточка,

Малюків ріднесеньких зустрічає «Зірочка»!

Вбралася у квіточки та умилась дощиком,

Діток пригощає кашкою і борщиком.

Дітлахи співають, вчать вірші, танцюють

І зовсім за мамами не плачуть, не сумують.

Справ у них багато: гратись, вчитись, спати

І на радість своїм рідним Чемними зростати!

 

ДЛЯ МАМИ

Мамочко рідная, лелечко мила,

Ти свої рученьки так натомила,

Сядь, моя квітонька, тут під калиною,

Хочу я знову стати дитиною…

Я пригорнуся до серця рідненького,

Витру дівочу сльозу

Хай твої горесті в час світанковий

Випадуть в буйну росу!

Сонце гарячее висушить роси,

Здійме над полем туман.

Вітер нестримний шалено розвіє

Всіх негараздів дурман!

Будуть ще линуть пісні солов’їнії

В нашім вишневім саду!

До тебе, милая, стежками рідними

Щастя за руку веду!

 

ПРО САДОЧОК

Плаче мама під віконцем,

В шибку заглядає,

Куди іти і що робити –

Вона ще не знає!

Відвела своюдитину

Перший раз в садочок,

Передала в добрі руки –

В групу у «Віночок».

«Чом сумуєш ти, рідненька

Тут так гарно нам

Ми їмо, вчимось, танцюєм

І чекаєм мам!»

– «Сумно доню моя мила

Швидко ти ростеш,

Вже садочок, потім в школу

Скоро ти підеш,

Інститут, сім’я, робота…

– «Годі сумувати!

Не забудь мене о п’ятій вечора забрати!»

 

 НАТАЛЛЯ ПРИГУНОВА

Материнська колискова

У час розлуки, неприємності і болю,

Душа моя вертається туди,

Де пісня материнська колискова

Лунає над степами, як тоді

Коли вечірня сходила зоря

І ніч просилася зайти до хати,

В якій вже спала доленька моя,

І тихо пісню все співала мати.

Під нею засинали ясні зорі,

Сади дрімали й спочивав весь степ.

Лунала в небі пісня колискова,

Злітаючи на крилах вітру вверх…

Я повернусь у ті краї і на дороги,

Де мати походила у журбі.

І поцілую слід її, й полинуть спогади

Про ніжність материнської душі.

 

ДО СИНА

Пішли і син і батько у вогненні далі,

І розвела дороги їх війна,

І снились матері їх очі карі,

А в хаті зачаїлася біда…

На чоловіка похоронку схоронила,

До неба руки простягла у темній млі:

Молила Господа, благала і просила

Залишить жити сина на землі.

Та знов в оселю – чорна новина:

«Пропав без вісті» — наче смерть сама.

Не лист, не похоронка – таїна.

Це й сина в неї мабуть вже нема…

Коли на смерть готовила придане

І не молилась більше у куток,

Листа з Молдавії на сподівання дано:

В могилі братській спочива її синок.

Те придане у скриню заховала:

«Ти, смерть, — сказала, — почекай!»

І полетіла сива, як стояла,

В Молдавію, у задунайський край.

Поштиво все село її стрічало,

Хоч тридцять літ по тім уже пройшло.

Знайшовся син – могила в полі встала…

І щемом серце мамі залило.

Упала на колишнє поле битви

І тихо говорила до землі.

Він там лежав, він чув її молитви,

Що йшли від материнської душі.

Землі з могили узяла в хустину

І спеленала вузлик, як дитя.

Понесла землю ту додому, в Україну,

Де починалось синове життя.

Стоїть і досі та земля в горнятку,

І свічечка горить, і котиться сльоза.

Лишилась юність синова на згадку…

Хай буде проклята ВІЙНА!

 

 КИКОТЬ ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА

ВЕСНА

Весна – це та пора,

Коли усе зелене ожива

І буйним цвітом зацвіта.

Коли душа радіє

І на сердечку тепло так стає,

Веселка в небі виграє,

Немовби крила виростають,

Чарівнії пісні лунають!

 

ВЕСНА

Що за диво відбувається?

В небі сонце посміхається,

Розпускаються бруньки

Та з’являються листки.

Зеленіє вже травичка,

Дзюркотить в струмках водичка,

Квіточки вже розквітають

І метелики літають.

Пташечки співають дзвінко,

Загули джмелі ібджілки.

Все довкола ожива…

Це ж до нас прийшла весна!

 

КОТИК

Котик такий милий сидить і муркоче,

Ніби щось сказати хоче:

Може, щоб дали сметанки

Чи погралися із ним?

Чи погладили по спинці?

Чи дали йому гостинці?

Такий пухнастий і поважний

На сонечку дрімає,

А коли мишка пробіжить

То він її спіймає!